Серед різних типів електродвигунів найбільш поширеним є асинхронний двигун змінного струму (також відомий як асинхронний двигун). Він зручний у використанні, надійний у роботі, недорогий і міцний за структурою, але його коефіцієнт потужності відносно низький, а регулювання швидкості складніше.
Синхронні двигуни (див. розділ «Синхронні двигуни») зазвичай використовуються для потужних-пристроїв із низькою-швидкістю. Синхронні двигуни не тільки мають високий коефіцієнт потужності, але їхня швидкість також не залежить від величини навантаження, яка визначається лише частотою мережі. Вони працюють більш стабільно. Двигуни постійного струму часто використовуються в додатках, що вимагають широкого діапазону регулювання швидкості. Однак вони мають комутатор, складну структуру, дорогі, складні в обслуговуванні та непридатні для суворих умов.
Починаючи з 1970-х років, з розвитком технологій силової електроніки, технологія регулювання швидкості двигуна змінного струму поступово розвивалася, а ціни на обладнання знизилися, що призвело до їх широкого застосування.
Максимальна вихідна механічна потужність, яку електродвигун може витримати за певного режиму роботи (безперервна робота, короткочасна-робота, періодично періодична робота), не викликаючи перегріву, називається його номінальною потужністю. Специфікації на паспортній табличці необхідно ретельно дотримуватися під час використання. Під час роботи електродвигуна важливо переконатися, що характеристики навантаження відповідають характеристикам двигуна, щоб уникнути перегріву або зупинки. Електродвигуни можуть забезпечувати широкий діапазон потужності, від міліват до десятків тисяч кіловат.
Електродвигуни дуже зручні у використанні та керуванні, вони мають такі можливості, як само-запуск, прискорення, гальмування, рух заднім ходом і зупинка. Як правило, вихідна потужність електродвигуна змінюється залежно від його швидкості, коли швидкість регулюється.
